Щороку 21 лютого світ відзначає Міжнародний день рідної мови — свято, що нагадує про безцінний духовний скарб кожного народу. У нашому училищі цей день став особливим, адже відбувся позаурочний захід «Яке прекрасне рідне слово! Воно — не світ, а всі світи!», організований Ейсмонтович О.М. Це була не просто подія — це була щира розмова сердець студентів та всіх присутніх про любов до українського слова, до рідної землі, до нашого народу та його неповторних традицій.
Мета заходу полягала не лише у вшануванні рідної мови, а й у формуванні глибокого усвідомлення її цінності серед молодого покоління. Адже мова — це не просто засіб спілкування. Це генетичний код нації, її історична пам’ять, духовна основа й майбутнє.
Під час заходу панувала піднесена й водночас зворушлива атмосфера. Присутні мали змогу почути «Молитву про мову», насолодитися проникливими піснями та поезіями, що оспівують силу й красу українського слова. Особливе зацікавлення викликала легенда про мову, відеоматеріали про історію свята та унікальні факти про мови світу, зокрема про нашу солов’їну українську.
Захід не обмежився лише слуханням і переглядом. Учасники активно долучилися до інтелектуальних випробувань. Вікторина «Невмируще слово української душі» ознайомила з висловлюваннями найталановитіших письменників про мову. У завданні «Душа народу в кожному слові» студенти демонстрували знання фразеологізмів, що з покоління в покоління передають мудрість народу. Випробування «Живе слово — жива душа!» створило можливість насолодитися неповторною красою рідного слов і стало ще одним підтвердженням глибини мовної культури учасників. Особливо захопливим також виявилися вікторини «Назвіть українською», «Українська — мова професіоналів», «Символи української ідентичності, «Говори серцем, думай українською», під час яких учасники переконалися в багатстві, гнучкості та виразності нашої мови.
Ейсмонтович О.М. неодноразово наголошувала: мова — це наше надбання, наша гордість і національна ідентичність. Вона — мелодія серця й дзеркало душі, що має звучати впевнено та гідно у світі. Як і держава, вона потребує нашої любові й захисту. Сьогодні, коли українські воїни боронять право країни на існування, наш обов’язок — берегти українське слово, плекати його й передати наступним поколінням.
Цей день залишив у серцях учасників теплі спогади й глибоке усвідомлення: мова — наш духовний оберіг, без якого неможливе існування народу й держави. Нехай вона бринить у кожному серці, надихає, чарує, єднає й утверджує нас у любові до України.
