29 вересня вшановуються 82-гі роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру.
День пам’яті трагедії Бабиного Яру — одна з найстрашніших сторінок літопису зла та страждань, написана людською кров’ю, що стало символом Голокосту, де у роки фашистської окупації України було розстріляно понад 100 тисяч мирних громадян. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, “саботажники”, порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.
Масові розстріли в Бабиному Яру розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації Києва. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали “гросакцією” (“велика акція”, від нім. Großaktion). Формальним приводом до неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.
Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші “бабині яри” – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв. Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової.
Трагедія Бабиного Яру є спільною для всіх, хто живе в Україні. Вона немає національних ознак чи терміну давності, і наш обов’язок – не лише з гідністю вшанувати пам’ять загиблих, але й не дати забути молодому поколінню, скільки крові було пролито на цій землі. Адже, лише пам’ятаючи історію, можна зрозуміти ціну справжнім цінностям – життю і свободі людини.
