He шукайте проблему назовні — «зманили друзі», цікавиться подорожами. Дитина пішла, тому що їй погано. Найчастіше погано саме в сім’ї. Зрозуміло, більшість збігає не від хорошого життя. Але найчастіше поведінка дітей абсолютно незрозуміла.
Виділяють два типи сімей, в яких виросли «бігуни»:
1) з повних сімейних союзів матеріально забезпечених — із споживчим стилем виховання, де матеріальне благополуччя поєднувалося з повною бездуховністю
2) прямо погано впливають на дитину — з відсутністю емоційних контактів батьків з дітьми, нормальних, теплих взаємин.
Причин, що спонукають дитину з благополучної сім’ї вибрати «свободу» — безліч.
Ревнощі. Вони можуть бути спрямовані не тільки на молодшого брата. Об’єктом ревнощів може бути новий чоловік мами або нова дружина тата, і навіть батьківська робота. У будь-якому випадку дитині починає здаватися що його «зовсім не люблять». Біг з дому — це спроба привернути до себе увагу.
Романтика. Начитавшись книг, надивившись фільмів, вони раптом переймаються бажанням «стати сильними», довести собі та іншим, що можуть прожити без батьків, виїхати без супроводу на інший кінець країни, пошукати пригод на свою голову і абсолютно самостійно з них виплутатися. Ті, кому виплутатися вдається, зазвичай повертаються додому.
Образа. «Ситуаційне бродяжництво» — коли дитина йде з дому після скандалу з батьками. Вона зовсім не хоче залишати будинок і залишатися на вулиці. У виховних цілях «полякати батьків» і домогтися свого і якщо їй це вдається, підліток бере метод на озброєння і надалі використовує його постійно.
Дружба. Від зв’язку з поганою компанією не застрахований жоден підліток. Іноді друзі підбивають «не бути маминим синком» і не «кидати компанію» — і підліток йде «розважатися»: не ночує вдома, пропадає з поля зору батьків … Ця ситуація, мабуть, найнебезпечніша з усіх.
ЩО РОБИТИ?
- Якщо ви відчули, що втрачаєте контакт з дитиною, не пускайте справу па самоплив — зверніться до психолога.
- Якщо дитина одного разу вже тікала з дому — поговоріть з нею після повернення. Розберіть ситуацію по деталях — вам обом стане легше, просто тому, що ви виговорилися.
- Завжди підкреслюйте значимість дитини для вас, радьтеся з нею, нехай проявить мужність і самостійність у себе вдома.
- З молодшого віку привчайте до чистоти, виховуйте гидливість. Якщо не діють раціональні доводи, то спрацює інстинкт: дитина не зможе спати в бруді і не митися кілька днів.
- Не забороняйте приводити додому друзів — будете знати, з ким маєте справу. А добрі стосунки з друзями вашої дитини підсилюють довіру і всередині сім’ї.
Готуйтеся до повернення дитини додому: купіть подарунок, подумайте, яким чином ви продемонструєте свою радість від її появи: що вона вам потрібна, що необхідна; відразу ж залучіть її до якоїсь сімейної справи, яку здатна зробити тільки вона. Відверто запитайте себе:
- — чи бачу я особистість у своїй дитині?
- — поважаю я її?
- — чи люблю я її просто за те, що вона є (a не за якісь вчинки)?
- — чи є у дитини своя кімната або хоча б свій кут?
- — дозволяю я дитині робити те, що вона хоче (завести собаку, ліпити, малювати, …)?
- — даю я дитині мінімум кишенькових грошей, щоб вона могла витратити їх просто так?
- — чи є в сім’ї, рідні людина, з якою дитина могла б погуляти, помовчати, зробити якесь корисне діло?
Пам’ятайте, що найбільш позитивний вплив на виховання надають дідусі та бабусі, навіть якщо батьки в розлученні, забороняти спілкуватися з ними не можна.
Сходіть в навчальний заклад і попередьте педагогів і адміністрацію про те, що трапилося.
Зустрівши дитину, необхідно звернутися до психолога, інакше втечі з дому повторяться, і, в кінцевому підсумку, можуть призвести до більш серйозних наслідків (протиправні вчинки дітей використовує в своїх цілях злочинний світ).
ЛЮБІТЬ ДІТЕЙ!
Але любов має бути світлою і розумною.
