Щороку 3 грудня світ відзначає Міжнародний день людей з інвалідністю — нагадування про те, що сила суспільства вимірюється його здатністю підтримувати кожного.
У1992 р. Генеральна Асамблея ООН закликала держави проводити подальшу інтеграцію осіб із інвалідністю в життя суспільства. А цей день не визначений святом, він покликаний привернути увагу до проблем.
Повномасштабна війна, на жаль, додала викликів, змусила тисячі людей вчитися жити по-новому. Це військові, які отримали інвалідність, захищаючи державу від ворога, цивільні, що зіткнулися з його агресією. Загалом в Україні близько 3 млн осіб з інвалідністю. Військові і цивільні, діти й дорослі, чиє життя назавжди поділилося на «до боротьба.
Вони потребують не просто уваги, а забезпечення доступності публічних послуг, створення » і «після». За кожною історією стоїть біль та щоденна безбар’єрного простору, умов для повноцінного життя та самореалізації.
Ці люди не називають себе інвалідами, вони не потребують до себе жалю, для них важливі ті самі речі, що й для кожного з нас — можливість жити, перебувати серед людей, самореалізуватися.
Кожен із нас може спростити життя людей з інвалідністю й зробити його кращим.
Для цього лише треба:
— дивитися насамперед на людину, а не на інвалідність;
— ставити запитання, щоб дізнатися більше про цю людину;
— слухати цю людину;
— сприяти незалежності людей з інвалідністю;
— сприяти інклюзивності людей з інвалідністю.
Адже люди, які мають інвалідність, за наявності підтримки здатні до будь-яких досягнень.
Серед таких людей:
Людвіг ван Бетховен — геніальний композитор, що втратив слух;
Стівен Гокінг — всесвітньо відомий фізик-теоретик, який мав боковий аміотрофічний склероз;
Ерік Вайхенмайер — незрячий альпініст, що підкорив усі найвищі вершини світу;
Олег Іваненко — український паралімпієць, що переплив Ла-Манш;
Олександра Паскаль — юна українська гімнастка, яка втратила ногу…
Усі ці люди довели, що, маючи інвалідність, можна бути впливовими та важливими для суспільства.
Ми бажаємо всім людям з інвалідністю витримки, оптимізму, здоров’я, можливостей втілювати в реальність свої плани та задуми. Адже кожен та кожна мають відчувати себе повноцінною частиною суспільства — почутими, прийнятими, захищеними.
