Напевно, зараз немає в Україні людей, які не чули б слово «безбар’єрність». Про неї говорять політики, зірки та активісти, приймають закони та вводять безбар’єрні норми, знімають сюжети новин та розповідають історії.
Багато хто вважає, що бар’єри стосуються не всього суспільства в цілому, а лише окремих його груп: людей з інвалідністю, літніх людей у віці 55+ та решти маломобільних груп населення.
Але насправді кожна людина в ті чи інші періоди свого життя може зіткнутися з бар’єрами. Наприклад, з’являється дитина, а разом із нею — необхідність щодня спускати дитячий візочок з четвертого поверху без ліфта. Проблеми зі здоров’ям, пенсійний вік, складні життєві обставини, навіть банальна травма — і ви вже за бар’єрами
Саме тому зараз активно використовується ще досить нове поняття «маломобільні групи населення», до яких відносяться не лише люди з інвалідністю, а й всі, хто зазнає складнощів у пересуванні, отриманні послуг, необхідної інформації або при орієнтуванні у просторі: батьки з дітьми до 6 років, особи літнього віку, люди, що проходять терапію після захворювань (інсульт, травми та поранення), вагітні жінки, особи, що пересуваються на кріслі колісному та інші. В різні періоди життя та за різних обставин ми всі стаємо маломобільними та потребуємо безбар’єрного середовища.
До речі, безбар’єрність — це не благодійність. Суспільство, в якому кожна людина має можливість повністю реалізувати свій потенціал, отримує додаткові переваги. На рівні окремих компаній цей принцип також працює. Дослідження консалтингової компанії Accenture показало, що інклюзивні компанії генерують на 28% більше доходу. Це легко пояснити — близько 70% споживачів готові платити більше за продукцію компаній, що демонструють соціально відповідальну поведінку.
Тому переваги безбар’єрної бізнес-моделі вже оцінили такі великі компанії як 1+1 media, Danone, Ощадбанк, Укрпошта, DTEK, McDonalds, SoftServe тощо.
У сучасному українському суспільстві існує комплекс обмежень для різних груп у можливостях безбар’єрного доступу до інфраструктури, транспорту, зайнятості, освіти, отримання публічної інформації, послуг із боку держави та бізнесу тощо. Саме тому в Україні на державному рівні запроваджено політику безбар’єрності.
Однак, важливо розуміти, що безбар’єрність — це не лише про створення фізичного середовища, доступного для всіх.
Це також про зміну ставлення до людей з інвалідністю та інших груп населення, які мають певні обмеження, про повагу до їхніх прав та гідності, про розуміння їхніх потреб та прагнень.
Безбар’єрність охоплює всі сфери життя тасприяє соціальній інклюзії та боротьбі зі стереотипами.
І вкрай важливо створювати суспільство, де кожен відчуває себе прийнятим та поваженим, незалежно від фізичних, ментальних чи соціальних обмежень, де різноманітність та повага до кожної людини — ключові аспекти безбар’єрного суспільства.
У суспільстві безбар’єрності всі люди мають рівні можливості та доступ до різних сфер життя, незалежно від їхніх особливостей. Це означає, що всі можуть вільно пересуватись, навчатись, працювати, користуватись онлайн-послугами, та впливати на життя громади
Переваги суспільства безбар’єрності:
· Створення комфортного та інклюзивного середовища для всіх громадян.
· Поліпшення якості життя та соціального розвитку.
· Забезпечення рівних можливостей для реалізації потенціалу кожної людини.
· Зростання економічного потенціалу та інновацій.
· Підвищення рівня соціальної справедливості та відкритості.
Соціальне відторгнення протиставляють соціальному залученню, тобто інклюзії, і воно є проявом порушення базових прав людини. Соціальне відторгнення — процес, за якого різні групи людей не мають можливостей брати участь у житті суспільства, не мають доступу до освіти та ресурсів, відчувають дискримінацію.
Відторгнення відбувається з різних причин: через упереджене ставлення одних людей до інших чи внаслідок систематичної дискримінації людей через їхню сексуальну орієнтацію, стать, вік, інвалідність, статус мігранта тощо. Але соціальне відторгнення не зводиться лише до окремих форм дискримінації. Воно також може відбуватися через відсутність інфраструктури. Наприклад, люди, які живуть у віддалених сільських та гірських територіях, можуть не мати доступу до ресурсів через відсутність зв’язку, доріг і транспортного сполучення. Соціальне відторгнення дуже небезпечне, адже коли величезна кількість людей є відчуженими, країна не може досягти високого рівня розвитку.
Ми всі можемо зробити внесок у створення безбар’єрного суспільства. Наприклад, підтримка ініціатив з доступності, участь у громадських проектах та підвищення обізнаності про важливість безбар’єрності — це кроки, які може зробити кожен з нас. Тому, безбар’єрність — це не просто зручність, це шлях до інклюзивного суспільства, де кожен має рівні можливості для розвитку та реалізації свого потенціалу. Вона стосується всіх аспектів життя та вимагає спільних зусиль для досягнення цієї мети. Ви можете проаналізувати свої упередження щодо вразливих груп та прискіпливо подивитися на свою мову, адже вона проявляє ваші погляди і ставлення, і зрештою навчитися використовувати доброзичливу лексику. Наприклад, почати говорити не «інвалід», а «людина з інвалідністю», адже всі ми насамперед люди і фокус маємо робити на цьому, а не на діагнозах.
Не знаєте, яка саме лексика є прийнятною, а яка — ні, та чому? Зазирніть до «Довідника безбар’єрності»
Насправді, це досить просто — звертатися до людини так, як це комфортно для неї. Не транслювали упередження щодо віку, гендеру чи національності. Поважати одне одного, права та можливості інших людей.
І тоді зусилля багатьох людей на всіх рівнях наблизять те, чого ми всі прагнемо — безбар’єрне майбутнє України!
Більше матеріалів у «Довіднику безбар’єрності» за посиланням https://bf.in.ua/
Використане джерело: https://bit.ly/3H2E3i5
