ПРОЯВЛЯТИСЯ. Їй абсолютно все одно подобається вона комусь чи ні. Дощ буде. Незалежно від того чи взяв хтось парасольку чи помив тільки вчора машину. А може, навпаки, на нього чекав, щоб затишно влаштуватися під пледом і слухати монотонну розмову вікна з водою. Подобається — насолоджуйтесь. Не подобається — дощ буде.
ВІДПУСКАТИ. Дерева не сумують за кожним листочком, коли приходить час з ним розлучитися. Тому що він все одно впаде «тримай-не тримай», «сумуй-не сумуй». Це є закон природи. Дерево не перестане бути деревом без листя. Дерево знає про це і тому не боїться відпускати найцінніше та найкрасивіше, що в нього є.
Тому що буде інша краса — білосніжного інею, бруньок, що набухають, казкового цвітіння — того, чого не було б, не впади зараз з гілки останній лист. І у всіх сезонах, циклах та проявах — це дерево. Одне й те саме дерево. І 365 різних дерев одночасно.
ДОВІРЯТИ. Марно бігти проти вітру. Але можна піти разом з ним, хоч іноді покладаючись не на свої плани у щоденнику, а на його напрямок. Куди дме вітер? Куди він тебе веде? Куди ти весь час мчишся сам?
Швидкість падіння листа — золота міра щастя. Зупинися хоч ненадовго. Відчуй, як це — падати і літати одночасно, йти і покладатися не тільки на свій крок.
ШУКАТИ. Шукати та знаходити інші, менш очевидні, джерела тепла та світла. Або стати їм для себе та для когось. Чи було б це так очевидно, якби не починало сутеніти в шість? Світло помітне лише у темряві. Тепло лише на холоді.
Використане джерело: психологиня Юлія Агачева телеграм канал «Психологічне ательє»
