пр. Сенявина 26, Херсон  (0552) 33 80 35  015hvpku@i.ua
Sim'ya i pidlitok

Сім’я і гармонійний розвиток особистості підлітка

Підлітковий вік — один з станів становлення особистості, період особливо активного формування духовного багатства людини, її моральної чистоти, фізичної досконалості, готовності до праці, здатності бути активним громадським діячем.

Особливості сімейних відносин необхідні для розвитку особистості старшого підлітка:

  •  Зацікавленість і допомога батьків. Батьківська підтримка породжує довірчі стосунки між підлітками і батьками, сприяє успіхам в навчанні і етичному розвитку. Недостатня батьківська підтримка, навпаки, може привести до низької самооцінки підлітка, поганого навчання, імпульсивних вчинків, слабкої соціальної адаптації, нестійкої і антигромадської поведінки.
  • Здатність батьків слухати, розуміти і співпереживати. Нездатність батьків до емпатії, відсутність у них емоційної сприйнятливості і розуміння думок і відчуттів підлітка можуть привести до розвитку байдужості і у тінейджера. Пошана до підлітка, спілкування батьків з ним сприяють встановленню гармонійних стосунків в сім’ї.
  • Любов батьків і позитивні атмосфера в родинних стосунках. Позитивні атмосфера пов’язані з емоційною близькістю, прихильністю, повагою; члени сім’ї при цьому виявляють взаємну зацікавленість і чуйність. Якщо ж в сім’ї переважає негативна атмосфера, то спостерігається емоційна 7 холодність, ворожість, відторгнення, що може привести до формування у підлітка замкнутості, холодності, нездатності виразити свою любов до близьких людей, у тому числі і до батьків.
  •  Довіра до підлітка. Недовіра до тинейджера, як правило, свідчить про те, що батьки проектують на них свої власні страхи, тривоги або відчуття провини. Невпевнені в собі батьки більше схильні боятися за своїх дітей.
  • Відношення до підлітка як до самостійної і дорослої людини. Досягнення підлітком самостійності відбувається в процесі індивідуалізації, коли він займається формуванням власної індивідуальності і в теж час встановлює нові зв’язки з батьками. Тинейджер намагається змінити стосунки з батьками, прагнучи при цьому зберегти колишнє спілкування, прихильність і довіру. Аби проявити власну індивідуальність, підлітки орієнтуються на іншу, чим у батьків, систему цінностей, ставлять перед собою інші цілі, набувають інших інтересів і іншої точки зору.
  • Керівництво з боку батьків. Найбільш функціональними є ті сім’ї, де батьки проявляють гнучкість, пристосовність і терпимість в своїх поглядах і поведінці. Батьки, що не проявляють гнучкості у вихованні підлітків, відмовляються передивлятися свої погляди і міняти точку зору; вони нетерпимі, надмірно вимогливі, завжди налагоджені критично і покладають на дітей невиправдані надії, не відповідні їх віку. Це згубно впливає на самооцінку підлітка, пригнічує розвиток його особи, що, врешті-решт, наводить до стресових ситуацій у відносинах між батьками і дітьми.
  • Особистий приклад батьків: здатність подати хороший приклад для наслідування; слідувати тим же принципам, яким учать дітей. Оскільки процес ідентифікації у підлітків частково протікає в сім’ї, хто гордиться своїми батьками, як правило, відчувають себе досить комфортний в навколишньому світі.

Перша й основна задача батьків є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов’язків батьків ─ це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.

Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності .

Глибокий постійний психологічний контакт із підлітком ─ це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу. Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між підлітками і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.

Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. психологічною мовою ця сторона спілкування між підлітками і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитину — значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед, необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру. На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: «От безглуздий! Скільки разів пояснювати, негідник!», «Так навіщо ж я тебе тільки на світ народила, упертюх!», «Любий дурень на твоєму місці зрозумів би, як зробити!».

Специфіка використання методів виховання дітей у сімейних ситуаціях зумовлена такими чинниками: підходами до вибору мети й завдань виховання, що ставлять перед собою батьки; змінами стосунків у стилі й способі сімейного життя, у морально-психологічному кліматі сім’ї; індивідуалізацією виховання в сім’ї (родина виховує одну-дві дитини); особистісними якостями батька, матері, інших членів сім’ї, їх духовними й моральними цінностями й орієнтирами; досвідом батьків тощо.

Здійснений аналіз педагогічного досвіду показав, що єдиної класифікації методів сімейного виховання не існує через різноманітні підходи до їхнього розгляду, тлумачення та характеристики. Розглянемо такі групи методів сімейного виховання:

1. Традиційні методи: методи усвідомлення сімейних цінностей, загальною особливістю яких є вербальність, оскільки їх джерелом виступає слово: бесіда, розповідь, приклад, переконання, навіювання, що є своєрідним діалогом між батьками й дитиною, у процесі якого здійснюється обмін думками, ідеями, цінностями; методи організації діяльності та формування досвіду поведінки: доручення, вимога, примушування та включення дітей у різні види діяльності, що базуються на практичній діяльності вихованців; методи стимулювання діяльності й поведінки, які покликані регулювати, коригувати й стимулювати діяльність і поведінку дитини: довіра, докір, осуд, заохочення й покарання.

2. Інтерактивні методи сімейного виховання, які припускають моделювання реальних життєвих ситуацій, спільне вирішення проблем, рольові ігри. Означені методи якнайбільше сприяють формуванню навичок і вмінь, виробленню сімейних цінностей, створюють атмосферу співробітництва, взаємодії, гармонії, дають змогу батькам стати дійсними лідерами для дитини, а не авторитарними вихователями. До цієї групи методів відносимо методи діалогічної взаємодії батьків і дитини з метою обміну матеріальними та духовними цінностями; методи пізнавальної взаємодії батьків і дітей із метою отримання нових знань, їх систематизації, творчого вдосконалення вмінь і навичок; методи діалогічної взаємодії батьків і дітей, за допомогою яких кожен визначає власну позицію у ставленні до розподілу сімейних обов’язків, до батька чи матері, самого себе.

Однак жоден із зазначених методів не є універсальним, оптимальність виховного процесу в сім’ї досягається через комплексне й системне застосування всіх означених методів, які можуть частково переплітатися і взаємодоповнюватися.

Сімейне виховання — це така взаємодія батьків із дітьми, яка ґрунтується на родинній близькості, сімейній гармонії, любові, турботі, повазі та захищеності дитини й сприяє створенню оптимальних умов для задоволення потреб у повноцінному розвитку та саморозвитку особистості підлітків.

Чим зайнятися, коли нудно
Попередній пост
Шановні учасники освітнього процесу!
Наступний пост